Тривога зараз найпопулярніший запит до фахівця будь-якої галузі. Від психологів і психіатрів до гастроентерологів і стоматологів.
Реальність справді підкидає нам чимало приводів потривожитись, а сучасний спосіб життя, переповнений інформацією, лише потакає тривожним імпульсам.
Однак причини тривоги лежать не стільки в зовнішньому світі, скільки у внутрішньому. Розберемось, чому ми тривожимось навіть тоді, коли не знаходимо обʼєктивних причин для тривоги.
Що каже психоаналіз
Психоаналіз будує теорії навколо тривоги як психічного феномену ще з часів Фройда. Раніше вважалось, що тривога виникає в результаті психічного конфлікту. Коли наші бажання сперечаються з засвоєними нами правилами і нормами моралі. У такому разі ми вимушені відмовитись від свого бажання, щоб дотримати пристойність, але бажання не зникає просто так і продовжує нагадувати про себе, викликаючи тривогу.
Але навіть Фройд вважав, що тривога часто виникає і там, де ми не знаходимо внутрішній конфлікт. Тоді в чому справа?
Це і є та сама безпричинна тривога, яка особливо сильно накриває у вигляді панічних атак. Коли психіка і тіло сигналять, що ми в смертельній небезпеці, ми вмираємо, коли насправді нам нічого не загрожує.
Тривога як частина психічного розвитку
Тривога є центральним елементом психічного розвитку. Вона сигналізує нам про реальну чи можливу небезпеку, тим самим захищаючи нас. Певна кількість тривоги необхідна, щоб сформувати найважливіші навички, наприклад здатність до символізації і фантазування.
Немовля народжується і одразу потрапляє в вир тривог. Воно відчуває загрозу смерті і вимушене якось від цього захищатись. Але захисти не справляються, і тоді тривога наростає і перетворюється на безіменний жах. Саме те, що ми відчуваємо при панічних атаках.
Для виживання немовляті потрібна мати. Хтось, хто прийняв би на себе цей безіменний жах, перетворив його назад на тривогу, і зрештою навчив із нею справлятись. Стабільні надійні стосунки з матірʼю, які забезпечують емоційну підтримку, є запорукою психічного здоровʼя і успішного захисту від тривоги.
Два типи тривоги
Психоаналіз розрізняє тривогу через реальну небезпеку, у випадках травматичних подій, і тривогу про можливу небезпеку. Це тривога при народженні, страх втратити коханою людину чи її любов, і страх смерті.
Якщо через брак достатньої емоційної підтримки ми не навчились витримувати тривогу, то будь-яка навіть незначна подія, віддалено повʼязана з цими страхами, може запускати неконтрольовану тривогу.
Тривога – це не ворог
Варто памʼятати, тривога, це не ворог. Це необхідний сигнал психіки, який у нормі допомагає зберегти нам життя. Якщо ми взагалі не будемо відчувати тривогу, ми можемо опинитись у серйозній небезпеці. Прикладом цього може бути анорексія, коли людина перебуває на межі смерті, однак психіка не маркує її стан як небезпечний і не викликає тривогу.
Що допомагає впоратись
Існує багато рекомендацій щодо боротьби з тривогою. Дихальні техніки, гігієна праці, нормалізація режиму сну і харчування, спорт. Все це тією чи іншою мірою ефективно справляється із симптомами тривоги, але не з її причинами.
З тривогою не потрібно боротись, з нею потрібно навчитись справлятись. І зробити це можна за допомогою терапії.
Можливо ви народились із підвищеною тривожністю. Можливо сімейні стосунки у вашому дитинстві не були достатньо благополучними і безпечними. Можливо наш внутрішній світ наповнений конфліктами.
Однак це не означає, що ми вимушені все життя страждати від тривоги. Так, справлятись з нею нам трохи важче, ніж комусь іншому, але це все ще можливо.
Якщо тривога зʼявляється без видимої причини і заважає жити спокійно, онлайн-психологи на порталі GO!Psy допоможуть розібратись у її глибинних причинах і знайти шлях до стійкості.