Психотерапія для родин військових – це окремий напрямок моєї роботи. Не тому, що це модно або важливо для резюме. А тому, що я сама в цьому живу.
Мій чоловік військовий. І я знаю як це – чекати повідомлення і боятись його одночасно. Як пояснювати дітям де тато і чому його немає. Як робити вигляд, що все нормально, коли всередині страх.
Як відповідати на питання чи все добре коли ти сама не знаєш.
Родини військових несуть величезне навантаження про яке мало говорять. Вся увага на тих хто воює. А ті, хто залишились вдома, ніби мають просто чекати і справлятись.
Але справлятись в такому стані місяцями і роками – це не норма, а виснаження.
З чим приходять до мене родини військових:
Постійна тривога за близьку людину заважає нормально жити і працювати.
Безсоння і фізичне виснаження від хронічного стресу.
Відчуття, що не можна показати свій стан бо треба бути сильними для дітей.
Складнощі у стосунках після повернення. Коли людина повернулась але все стало інакше.
Провина за те, що живете своїм життям поки він там.
Дітячі реакції на відсутність батька і незрозуміло як їм допомогти.
Повна самотність з усім цим, бо здається що ніхто навколо не розуміє.
Я працюю в гештальт-підході – ми не аналізуємо і не шукаємо винних. Ми повертаємо вам контакт з собою. З вашими почуттями, яким ви не дозволяєте бути. З вашими потребами, які ви давно поставили на останнє місце.
Бо ви не можете довго давати іншим те, чого самі не маєте.
Формат — онлайн або офлайн у Києві. Сесія 50 хвилин.